Шляхи активізації інвестування в Україні

Людські ресурси є найбільшою конкурентною перевагою економіки України. Країна має один з найбільш сприятливих серед держав світу показників щільності населення. У 1999 р. Україна входила до десятки найбільш освічених націй світу і до двадцятки країн за рівнем наукової підготовки кадрів.

Можна сказати, що сучасні тенденції на Українському ринку повинні відповідати тенденціям світовому ринку інвестицій, що ґрунтуються на таких положеннях:

? заохочення  окремих, важливих для економіки  країни видів діяльності, включаючи  експорт конкурентоспроможної продукції та імпорт нових технологій;

? галузеві  пріоритети: залучення ПІІ (1) у  високотехнологічні галузі (інформаційні  технології, аерокосмічна й атомна  промисловість); (2) галузі, що мають  характер "вузьких місць" в  економіці; і (3) галузі, що обумовлюють  розвиток експорту;

? пріоритети  стосовно компаній: нині країни  ще не відмовляються від стимулювання  інвестицій великих компаній (хоча  в більш віддаленій перспективі  це буде зроблено), проте водночас  звертають увагу на залучення  інвестицій дрібних і середніх  іноземних компаній, що значно більшою мірою потребують удосконалення загальної законодавчої бази стимулювання ПІІ і надання гарантій стабільності умов інвестиційної діяльності на державному рівні;

? пріоритети  регіонального розвитку: замість  практики штучного створення сприятливих умов інвестиційної діяльності шляхом надання їм статусу вільних економічних зон розвинені країни використовують нову стратегію, спрямовану на використання ресурсного потенціалу своїх регіонів з урахуванням розвитку інфраструктури та адміністративних інститутів, необхідних для цільового залучення перспективних інвесторів;

? державні  пріоритети: активізація процесу  залучення ПІІ в економіку  країни поєднується з диверсифікацією  країн-походження інвестицій як  за рахунок економічно розвинених країн, так і країн з динамічно розвиненими ринками.

Отже, інвестиційний  ринок - це ринок об'єктів інвестування у всіх його формах, тобто це сукупність окремих ринків (об'єктів реального  і фінансового інвестування), у  складі якого виділяють ринок  прямих капітальних вкладень, ринок об'єктів приватизації, ринок нерухомості, ринок інших об'єктів реального інвестування, фондовий ринок та грошовий ринок.На інвестиційному ринку працює велика кількість різних посередників, які створюють його інфраструктуру. Саме взаємодіями цих посередників і характеризується стан інвестиційного ринку.

Важливою  умовою успішної ринкової трансформації  економіки України є реалізація її інвестиційного потенціалу, який складається  з ресурсного, інфраструктурного, фіскального, регуляторного та економічного факторів. Сучасні тенденції розвитку інвестиційного ринку України повинні відповідати світовому механізму роботи ринку інвестицій.

2.Інвестиційний клімат України та напрями його поліпшення.

Інвестиційний клімат — це сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, соціально-культурних, організаційно-правових і географічних факторів, які притаманні певній країні і визначають привабливість її для іноземного інвестора.

Щодо  загальної оцінки інвестиційного клімату  в Україні на макроекономічному рівні, то тут слід відзначити, що в економіці продовжується спад виробництва, зменшується частка надходжень від податків, накопичуються неплатежі, знижується частка банківського кредитування у ВВП, зростає сума внутрішнього і зовнішнього боргу, зростає рівень тіньової економіки, знижується частка державних капіталовкладень (щороку в цілому на 5-10%). Крім цього, на інвестиційний клімат держави суттєвий вплив мають:

• приховане  безробіття;

• неможливість виконання державою своїх обов'язків щодо соціального захисту громадян;

• відсутність  ефективних процедур банкрутства, захисту  прав власників;

• високий  рівень злочинності;

• слабка дисципліна виконання законодавчих актів. Причинами погіршення інвестиційного клімату в Україні є:

по-перше, заполітизованість економіки; по-друге, негативні наслідки приватизації, до яких призвело збочення та заміна такої основної мети приватизації, як сприяння розвитку виробництва, на отримання прибутку в короткий термін.

Інвестиційний клімат в Україні знаходиться у прямій залежності і з виправленням деформацій у відносинах власності, забезпеченням надійного державного захисту приватної власності, інтересів ділових партнерів, інвесторів та кредиторів, стимулюванням приватної ініціативи. Водночас ми маємо постійно дбати про зміцнення позицій національного капіталу (фінансового,банківського, промислового), його концентрацію та централізацію. Потрібно виходити з того,що лише великий національний капітал у союзі з малим та середнім бізнесом можуть стати основою реальної суверенності національної економіки,її базовою конструкцією.  
На сучасному етапі розвитку економіки України потреба в залученні іноземних інвестицій обумовлена низкою причин, зокрема, вони мають поповнити обмежені внутрішні заощадження та забезпечувати фінансування як окремих підприємств, так і галузей національного виробництвам також необхідністю імпорту капітального обладнання для модернізації і реструктуризації економіки, що сприятиме майбутньому економічному зростанню та розвитку. Крім того, вони мають використовуватись для фінансування дефіциту поточного рахунку платіжного балансу,який характерний для країн з перехідною економікою.  
Тобто, Україна розглядає прямі іноземні інвестиції як засоби для забезпечення необхідних розмірів фінансових ресурсів із метою здійснення великих інвестиційних проектів, а також, як засоби, що дозволяють компенсувати нестачу внутрішніх джерел для покриття необхідних витрат, і тим самим прискорити процес перетворення економіки країни.  
Залучення прямих іноземних інвестицій дозволяє підприємствам України поліпшити своє положення на технічному і технологічному рівнях та зобов'язує їх застосовувати нові і прогресивні методи роботи і управління виробництвом, що сприяє збільшенню продуктивності і стимулюванню інноваційних процесів.  
Крім того, співробітництво з іноземними компаніями надає можливість українським виробникам мати нові ринки збуту своєї продукції за межами митної території України. У свою чергу,розвиток експортних операцій дозволяє розширювати виробництво й одержувати максимальні прибутки від господарської діяльності.  
Незважаючи на те, що Україна з перших днів незалежності реалізує послідовну відкриту політику, направлену на входження у світове співтовариство, обсяг іноземних інвестицій, залучених в економіку Україци залишається одним із найнижчих серед країн з "перехідною" економікою.  
За даними Держкомстату на 1 січня 2000 року в економіку України іноземними інвесторами було внесено 23629 млн. доларів США, а у 2010 році 150667млн. доларів. Серед 26 країн із перехідною економікою по сукупних об'ємах прямих інвестицій Україна займає 24 місце.  
Отже, іноземні інвестори поки що не дуже зацікавлені в довгостроковому вкладені коштів та співпраці з Україною. Основні причини, що обумовлюють таке ставлення іноземних інвесторів до інвестицій в Україну, можна об'єднати в дві групи на макро-та мікрорівні.  
На макрорівні: стан економіки, законодавство та принципи його регулювання, політична та економічна нестабільність,відсутність системи поширення інформації, яка була б легкодоступною для вітчизняних і закордонних підприємців та охоплювала широкий спектр питань щодо можливості інвестування в Україну.  
На мікрорівні: характер взаємовідносин між вітчизняними підприємцями та їх закордонними партнерами, а також із державними організаціями, відсутність досвіду роботи з іноземними партнерами, відповідних норм та стандартів, бюрократична процедура вирішення практично всіх питань.  
Зокрема, аж ніяк не сприяє підвищенню інвестиційної привабливості України чинна законодавча база з її постійними змінами. Із більше як 300 нормативних актів, прийнятих різними органами законодавчої та виконавчої влади у галузі інвестиційної діяльності, немає жодного, який би не зазнав змін та доповнень.

Серед показників, що використовуються для  розрахунку рейтингу інвестиційної привабливості країни є також кількість введених податків і зборів, обсяги фактичних надходжень до бюджету, заборгованість платників по податках і зборах тощо. Адже традиційно визначальним чинником у процесі прийняття рішень інвестором вважається рівень розвитку інфраструктури країни, і, у тому числі,її фінансова складова.  
Рівень інвестиційної привабливості України за результатами досліджень спеціалізованих інститутів є надто низьким. Так, швейцарський Міжнародний інститут Розвитку Менеджменту щорічно публікує звіт про міжнародну конкурентоспроможність 47 країн світу. Перша трійка країн виглядала так: США, Сінгапур і Фінляндія. 47 місце серед цих країн займає Росія. Що ж стосується України,то вона навіть не потрапила в перелік цих 47 країн.  
За результатами досліджень інвестиційного клімату 60-ти національних економік міжнародною організацією Economist Int.(Лондон) кращою країною для ведення бізнесу в 2000-2004 роках визнана Голландія. Україна при цьому зайняла 56-е місце, пропустивши вперед на три сходинки Російську Федерацію.  
Разом з цим, хоча наша країна залишається регіоном високого ризику, вона потенційно приваблива для іноземних інвесторів, їхнє бажання вкладати капітал в нашу економіку зумовлено метою закріпитися на перспективному ринку збуту України; прагненням отримувати прибутки на довгостроковій основі; доступом до порівняно дешевих джерел сировини та ресурсів, що підвищує конкурентоспроможність продукції за рахунок економії витрат виробництва і наближеності до джерел сировини; використання відносно дешевої і кваліфікованої робочої сили, як важливого фактору зниження витрат виробництва і, відповідно, собівартості продукції.  
Тому основними напрямками поліпшення інвестиційного клімату країни повинно бути:  
- формування сприятливого інвестиційного іміджу через організацію та участь в міжнародних виставках, ярмарках, інвестиційних проектах, публікації в міжнародних друкованих виданнях відповідного профілю;  
- сприяння розвитку інвестиційної інфраструктури (інвестиційних фондів, аудиторських та страхових компаній);  
• покращання інформаційного забезпечення іноземних інвесторів про потенційні можливості інвестування;  
- розробка та подання пропозицій у вищі органи державної влади України щодо вдосконалення державного регулювання сфери іноземного інвестування;  
- підтримка малого підприємництва, оскільки малий та середній бізнес дозволяють використовувати інвестиційний потенціал територій, створювати конкурентне ринкове середовище, швидко реагувати на споживчі потреби і кон'юнктуру ринку, розширюють мережу видів діяльності, орієнтуються на регіональну і місцеву специфіку;  
• сприяння розвитку фондового ринку з метою активізації участі іноземних інвесторів у процесах приватизації, зокрема шляхом здійснення портфельних інвестицій.  
Створення сприятливого середовища для розвитку вітчизняного підприємництва, пожвавлення ділової активності та поліпшення Інвестиційного клімату в державі повинні вирішуватись також і за допомогою податкової політики.  
Існуюче податкове навантаження на виробників в Україні значно вище того рівня, який застосовується в провідних зарубіжних країнах і тому назріло питання його зниження.  
Звідси винятково важливе значення для формування інвестиційної привабливості країни має її податкова система.

4. Шляхи активізації  інвестування.

В Україні  відбуваються всебічні економічні перетворення, що потребує залучення довгострокового  капіталу стратегічних іноземних інвесторів. Однак іноземні інвестиції потрібно розглядати як стимулятор економічного розвитку та політичної стабілізації за умов, якщо основні напрями інвестиційних процесів знаходяться в руслі загальної економічної стратегії держави.  
Однією з проблем становлення інвестиційного середовища є його стабілізація, що набуває особливого значення. Іноземні інвестиції здатні позитивно впливати на платіжний баланс країни, рівень зайнятості населення, структурну перебудов)' економіки, впровадження новітніх технологій та ін.  
Отже обов'язкова і об'єктивно необхідна умова виходу України з економічної кризи — це наявність коштів, потрібних для уникнення бюджетного дефіциту та для активної інвестиційної діяльності у сфері виробництва. Активізація цієї діяльності в Україні — вкрай важливе завдання, розв'язання якого в умовах, що склалися, неможливе без ефективного державного втручання. Саме держава відповідає за створення сприятливого інвестиційного середовища, тому подальший розвиток загальноекономічної ситуації в Україні значною мірою залежатиме від результативності державної інвестиційної політики і від ступеня зміни на краще несприятливих тенденцій, накопичених у сфері інвестування.  
Аналіз останніх досліджень і публікацій відомих науковців — В. Іейця, Б. Кваснюка, А. Яценко, О. Завгородньої, В. Тарасович та інших визначає низку заходів, які передусім потрібні для подолання взаємної недовіри між іноземними інвесторами, місцевими підприємцями та урядом. Серед основних факторів, що заважають цьому, можна зазначити такі  
• орієнтація українського уряду на залучення фінансових ресурсів переважно від міжнародних фінансових організацій (МВФ, МБРР), що призводить до недооцінки необхідності стимулювання дій приватних іноземних інвесторів;  
• домінування урядової політики в Україні та вплив на неї політико-економічних угруповань, орієнтованих на отримання не економічного прибутку, а рентних доходів, що стимулює закритість та викликає негативне ставлення до "чужинців": як національних, так і іноземних потенційних інвесторів;  
• в урядових структурах та на регіональному рівні управління зберігається поділ інвесторів на "своїх" (вітчизняних) та іноземних; одначе зрозуміло, що сьогодні від бюрократичного свавілля потерпають як перші, так і другі.  
Іноземні інвестори лобіюють активізацію трансформаційних процесів, розраховуючи на те, що в більш знайомому середовищі їм буде легше працювати. Почасти це відповідає дійсності, адже підприємства з прямими іноземними інвестиціями (ПП) не потерпають від дефіциту фінансових ресурсів та оборотного капіталу, мають досконаліший порівняно з українськими рівень поточного та стратегічного аспектів менеджменту.  
Проте останнім часом почали складатися умови, за яких вітчизняний стратегічний та іноземний інвестори можуть стати потенційними союзниками у питанні формування нового бізнес-середовища, сприятливого для відтворення капіталу.  
Іноземці, що прагнуть інвестувати свій капітал в українську економіку з мстою здобуття конкурентних переваг у світовому просторі, переважно зацікавлені в створенні сприятливих умов для розвитку національного товаровиробництва, оскільки їхні технологічні процеси, як правило, передбачають міцну співпрацю з українськими підприємствами різних галузей економіки. Водночас реалізація їхньої продукції відбуватиметься здебільшого на світовому ринку, тож українські підприємства навряд чи розглядатимуться цими інвесторами як конкурентні.

Необхідно зазначити, що обсяг іноземних інвестицій в українську економіку зумовлений з одного боку позитивними факторами, що збільшують потік інвестицій, з іншого — факторами, що стримують цей потік, До перших можна віднести такі, що роблять Україну привабливою в очах іноземних інвесторів:  
• дешева та висококваліфікована робоча сила;  
• вигідне географічне розташування країни,  
• місткий ринок високоякісної й відносно недорогої сировини та високоякісних сільськогосподарських ресурсів;  
• просторий і фактично конкурентно необмежений для імпортерів ринок товарів, послуг, технологій тощо;  
• значні промисловий та аграрний потенціали;  
• відсутність усталеної ринкової конкуренції серед національних товаровиробників;  
До другої, більш чисельної групи факторів, які стримують приплив інвестицій, належать такі соціально-політичні фактори:  
• відносна політична нестабільність, пов'язана зі значним розшаруванням населення України та недостатньою політичною структурованістю суспільства;  
• сильні бюрократичні традиції, що не тільки залишилися Україні в спадок і гальмують реалізацію інвестиційних проектів, але й набули нового поштовху під час розбудови української державності;  
• корумпованість органів влади, в тому числі і відповідальних за прийняття рішень у галузі іноземного інвестування та причетних до їх практичної реалізації;  
• надзвичайно високий рівень економічної злочинності та загальної криміналізації суспільства;  
• організаційні, з яких найвагоміші — фактична відсутність спільної із західними країнами системи подання і обгрунтування ділових пропозицій, бізнес-планів, інвестиційних програм, їх практична невідповідність загальноприйнятим світовим стандартам, як за формою, так і за змістом та ін.;  
• недостатня відпрацьованість в Україні механізмів обслуговування іноземних інвестицій та їх ув'язки з процесами приватизації, а також системи моніторингу інвестиційного клімату в країні та недостатня розгалуженість інфраструктури за регіонами і низька відносно світового рівня кваліфікація конкретних виконавців;  
• економічні — відсутність високоефективного та автономного недержавного сектору економіки (наприклад, Європейський банк реконструкції і розвитку не менш як 60% інвестицій, призначених для конкретної' країни, спрямовує винятково в недержавний сектор);  
• неплатоспроможність великої кількості українських підприємств, низький рівень відповідальності щодо дотримання договірних умов тощо;  
• невисока купівельна спроможність більшості населення України.  
Україна сьогодні переживає інвестиційну кризу приплив іноземного ка-піталу в її економіку за світовими мірками дуже незначний і не відповідає потребам країни в інвестиціях. Аналіз стану інвестиційного процесу дає змогу зазначити ряд його характерних особливостей:  
• багато виробничих потужностей не можуть бути використаними: значна частина основних виробничих фондів зношена і потребує заміни найближчим часом; для випуску конкурентоспроможної продукції потрібно створення нових потужностей . Для реального процесу інвестування необхідна стабілізація багатьох параметрів (обмеження інфляції, стабілізація цін і валютних курсів, зменшення інвестиційних ризиків, зміцнення інститутів державної влади, створення ефективної інфраструктури ринку цінних паперів тощо);  
• держава повинна стимулювати трансформацію накопичень в інвестиції, спрямування коштів із сфери фінансових спекуляцій на інвестиції у виробничі галузі економіки;  
• ефективне залучення інвестицій потребує створення досконалих правових засад і ефективної ринкової інфраструктури.