Формирование системы обеспечения экономической безопасности сферы туризма

Безпека держави складається із значного числа 
окремих її напрямів, але базисним, що забезпечує і в основному визначальним життєстійкість, життєздатність і спроможність всіх інших елементів, що складають загальну безпеку суспільства і держави, є захищеність економічної сфери. Безсумнівно, економічна безпека складає найважливішу частину національної безпеки і є фактором, що забезпечує успішний розвиток держави. 
Безпека необхідно розглядати як комплексне поняття, оскільки єдина безпеку об'єкта складається з безлічі окремих складових, але тільки разом вони формують стан максимальної безпеки.

           Класифікація економічної безпеки в залежності від об'єкта може мати наступний вигляд: економічна безпека особи; економічна безпека підприємства; економічна безпека регіону; економічна безпека сфери господарської діяльності (галузі); економічна безпека держави. 
Аналізуючи теоретичний матеріал з проблем безпеки, ми прийшли до висновку, що поряд з тим, що досить розробленими є аспекти особистої безпеки, державної безпеки і безпеки на рівні підприємства, аспекти щодо забезпечення економічної безпеки окремих сфер і галузей економіки розвинені недостатньо. Вважаємо, що проблем забезпечення економічної безпеки розвитку провідних галузей економіки України необхідно приділяти значно більше уваги. У тому числі, в сучасних умовах вимагають розробки теоретичних і методичних основ питання забезпечення економічної безпеки розвитку туристської сфери в країні.

          Таким чином, для цілей і предмета досліджуваних питань, економічна безпека держави може і повинна розглядатися в світлі захисту позицій за всіма складовими, що визначає прямі та опосередковані вигоди держави, одержувані від туризму - економічні, політичні, соціальні. 
Необхідно відзначити, що відсутні детально розроблені програми по забезпеченню економічної безпеки країни в цілому та окремих галузей економіки. У цих умовах основою державної стратегії економічної і в цілому національної безпеки повинна бути політика розвитку, яка б враховувала стратегічні пріоритети, національні інтереси і запобігала можливі небезпеки. 
           Безпека туризму є актуальним завданням всіх без винятку учасників туристської діяльності. Говорячи про безпеку туризму, ми виділяємо такі рівні:

             • безпеку споживачів туристичного продукту (туристів);

            • безпеку виробників туристичного продукту;

            • безпеку дестинации (від туристів, які можуть завдати їй шкоди). 
Відповідно, із запропонованою системою класифікації об'єктів безпеки в туризмі, доцільно виділити наступні складові економічної безпеки в туризмі:

            • економічна безпека країни

             • економічна безпека туристсько-рекреаційного комплексу

             • економічна безпека туристської дестинации

             • економічна безпека підприємств сфери туризму

             • економічна безпека особи (туриста, місцевого жителя).

          Таким чином, до теперішнього часу туризм розглядається як відкрита система, розділена умовно на три взаємодіючих підсистеми (економічну, природну і соціальну) і спрямована на сталий розвиток, тобто як соціо-еколого-економічна система. У контексті концепції сталого розвитку туризму, в якій будь-яка дестінація сприймається як соціо-еколого-економічнасистема, її безпечний розвиток передбачає інтеграцію таких трьох компонентів  як економічна, екологічна та соціальна безпека.

Тільки комплексний підхід до підвищення рівня всіх складових туристської безпеки дозволить істотно підвищити привабливість кожної туристкою дестинації, забезпечити істотне підвищення в'їзного туристичного потоку і таким чином прибутковість даної галузі в бюджеті країни. 
 

Шляхи підвищення безпеки  туристів

Розвиток  туризму безпосередньо залежить від забезпечення безпеки туристів, від рівня захисту їх життя, здоров'я, майна.Регіони, які не забезпечують безпеку та охорону здоров'я туристів, не отримають можливості розвивати ринок туристських послуг. У сучасному українському туризмі і на міжнародному рівні відсутня централізована система статистики нещасних випадків та інших подій з туристами.Створення такої системи може з'явитися базисом, відправною точкою для створення механізму безпеки. 
При цьому необхідно врахувати, що безпека є головним споживчим властивістю, яким об'єктивно і реально повинна мати туристична послуга. Інші споживчі її властивості можуть реалізуватися повною мірою тільки у випадку, якщо ця безпека буде гарантована. 
Одним із шляхів підвищення безпеки туристів є вдосконалення нормативно-правової бази в області організації і ведення туристичної діяльності. Необхідно комплексне і централізоване узагальнення досвіду з практичного забезпечення безпеки туристської діяльності з різних видів туризму: з досвіду фахівців з турам в гірській місцевості, в гірськолижному туризмі, у водних і підводних видах туризму, спелеологічному туризмі і далі по кожному виду туризму.

         Наступним принциповим напрямом розвитку системи безпеки в туризмі є розробка стандартів безпеки усіх послуг, що входять до складу туру, і особистої безпеки туриста. Поряд з цими заходами безпеки туристів необхідно пам'ятати про забезпечення особистої безпеки місцевого населення та обслуговуючого персоналу від можливих протиправних дій самих туристів, а також захист матеріальних, духовних і культурних цінностей туристської дестинации.

Як  впливає розвиток сфери туризму на якість безпеки? 
Для такої складної соціально-економічної системи, як туризм вирішення питання економічної безпеки в першу чергу бачиться через сталий розвиток. Більш того, безпека розвитку туризму і сталий розвиток туризму ототожнюються один з одним, що є позитивною тенденцією. Стійкий туризм зможе впоратися з негативними наслідками розвитку туризму і підсилити його позитивні ефекти. Сталий розвиток туризму передбачає його планування і управління, що забезпечує поліпшення якості життя місцевого населення, захист природного середовища та культурної спадщини. 
Сьогодні секрет успіху більшості популярних туристських центрів грунтується на чистоті довкілля, ефективні заходи щодо її захисту та самобутності місцевої культури, високому рівні організації туристського процесу, гарантії якості та безпеки. У місцях, що не надто цим набором якостей, спостерігається падіння рівня обслуговування і спад в обсягах туризму. 
           В основу сталого розвитку повинні бути закладені такі економічні механізми, які, з одного боку, ведуть до ефективного використання природних ресурсів та збереження навколишнього середовища, а з іншого - до задоволення потреб людей і поліпшення якості життя не лише живих, але й майбутніх поколінь.

            Туристський потенціал українських рекреаційних зон і унікальних місць величезний, проте на сьогоднішній день рівень планування та організації розвитку туризму є незадовільним і загрожує екологічній та економічній безпеці населення країни, а також безпеки туристів. Вивчення досвіду і результатів розвитку міжнародного туризму показує, що планування його на всіх рівнях є обов'язковою умовою забезпечення його успішного розвитку та управління.Відсутність планування розвитку туризму може стати причиною небажаних наслідків для дестинаций і знизити рівень безпеки розвитку туризму.

             Таким чином, для забезпечення економічної безпеки туристських дестинаций (рекреаційних зон), враховуючи прийнятий у даному дослідженні підхід до досягнення економічної безпеки, необхідним кроком з метою побудови ефективної системи соціо-еколого-економічної безпеки туристських дестинаций є розробка стратегій сталого розвитку туризму для туристських зон.

Для розробки стратегії сталого розвитку туризму в дестинации такі принципи, як визначення меж розвитку туризму та мінімізація ризиків, а також, можливо, прирівнювання стійкості та безпеки допоможуть зробити процес стратегічного планування в туризмі більш ефективним і обгрунтованим. 
         Методика розробки стратегії сталого розвитку туризму для дестинации повинна включати:

            • загальні підходи до планування туристського розвитку на основі принципів сталого розвитку туризму; 
            • цілі та завдання розвитку туризму, коректовані протягом довгого часу у світлі досягнутих результатів і обставин, що змінюються; 
            • оцінку культурних та природних ресурсів, умов навколишнього середовища в дестинации (стан повітря, води і т.д.), включаючи нинішній стан і здатність до зміни в майбутньому;

            • аналіз туристського потенціалу (в т.ч. етнографічні особливості, народні промисли тощо) і сучасного стану туристичної сфери даної території; 
            • збір та оцінку даних про відносний внесок туризму в економіку регіону, кількості наданих робочих місць, вплив зовнішніх факторів (тенденції ринку, аналіз конкурентів, зміна навколишніх природних умов, і т.д.); 
            • оцінку пропускної здатності інфраструктури туризму; 
            • всебічний аналіз економічних, екологічних, соціальних наслідків розвитку туризму для дестинации;

             • оцінку існуючих стратегій розвитку туризму і заходів їх здійснення; 
            • оцінку ефективності спільної роботи всіх зацікавлених сторін (стейкхолдерів) і виявлення перешкоди на шляху до тіснішої співпраці; 
            • проведення консультацій з місцевим співтовариством щодо основних положень нової стратегії;

            • соціально-економічні показники і оцінку соціально-економічної ефективності реалізації програмних пропозицій із зазначенням орієнтовних потреб в інвестиціях і термінів їх окупності, можливих джерел фінансування, очікуваних доходів і прибутку. 

Заходи  щодо підвищення економічної безпеки сфери туризму

Включають наступне:

1. Підвищення конкурентоспроможності туристських дестинаций на внутрішньому та міжнародному ринках:

          • підвищення якості туристичних товарів і послуг; 
           • поліпшення якості обслуговування і умов праці; 
           • створення сприятливого ділового середовища; 
           •розвиток бренд-менеджменту; 
           • підвищення рівня безпеки туристів і місцевих жителів; 
           • формування професійних кадрів у сфері туризму. 
2. Розвиток внутрішнього і в'їзного туризму. 
3. Скорочення сезонності попиту: 
           • розвиток позасезонний видів туризму (соціального, ділового, лікувального, подієвого) 
           • розвиток зимових видів туризму 
4. Використання в процесі виробництва туристичної послуги продуктів і товарів місцевого виробництва. 
5. Сталий розвиток туризму: 
          • Збереження природної і культурної спадщини 
          • Підтримка процвітання спільноти та поліпшення якості життя в умовах активного розвитку туризму. 
          • Зменшення використання природних ресурсів і виробництва відходів 
          • Розвиток якісної екологічно дружньої туристської інфраструктури 
6. Розробка стандартів безпеки усіх послуг, що входять до складу туру, і особистої безпеки туриста. 

Навіщо потрібна стійка управлінська структура?

         Для досягнення необхідних умов економічної безпеки розвитку сфери туризму в Україну та ефективного управління дестинаций необхідне створення ефективної управлінської структури, в межах якої різні інтереси всіх зацікавлених сторін могли б перетинатися, сприяючи співпраці і ефективного керівництва.

         Таким чином, в першу чергу з метою забезпечення особистої безпеки туристів і місцевих жителів необхідна ефективна координація діяльності наступних структур: Міністерство культури і туризму України, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерство закордонних справ України, Міністерство фінансів України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство освіти і науки України. Також, туристське ділове співтовариство, об'єднання туріндустрії, туроператори, територіальні торгово-промислові палати, електронні та друковані засоби масової інформації. 
 
Навіщо потрібні заходи по мінімізації ризиків?

 
Мінімізація ризиків є одним із напрямів підвищення економічної безпеки. Туристські ризики можуть досить істотно коректувати рівень туристської активності в дестинации, і, отже, економічні результати туристської діяльності. У зв'язку з цим ризик - це міра виникнення небезпеки відносно суб'єктів і об'єктів туристського ринку, що веде до втрат різного типу (економічним, соціальним, екологічним).

        Формування системи управління ризиками в туристично-рекреаційному комплексі є актуальним напрямком в наукових дослідженнях і може послужити ефективним інструментом вирішення проблем економічної безпеки в туризмі.

Проблеми  мінімізації туристських ризиків  необхідно розвивати у взаємозв'язку з видами, розміром і оцінкою можливого  збитку. На кількісному рівні туристський ризик визначається як можлива величина матеріальних і фінансових втрат, що виникають на туристських підприємствах і в їхніх стосунках з туристами. 

Вклад автора в проведене  дослідження

Особиста  участь автора полягає у визначенні цілей і завдань дисертаційного дослідження, пошуку джерел інформації, виборі і вивченні об'єкта і предмета дослідження. Теоретичні та методичні положення, практичні рекомендації та висновки є результатом практичної роботи і досліджень автора. 
Автором показана актуальність теми дослідження, критично проаналізовано понятійний апарат теорії безпеки, вивчена нормативно-правова база, класифікація, проблеми економічної безпеки в Україні. У роботі проаналізовано особливості розвитку туризму в Україну, дана оцінка сучасному стану туризму та існуючих проблем у цій сфері, вивчені компоненти економічної безпеки сфери туризму.