Аналіз та планування продуктивності праці на підприємстві

     1.2 Сутність та теоретичні аспекти  планування продуктивності праці 
 

     У ринковій економіці підвищення продуктивності праці – основний чинник вирішення економічних проблем підприємства.

     Зміна співвідношення між затратами робочого часу і кількістю виробленої продукції  характеризує рух продуктивності праці. Рівень і динаміка продуктивності праці  визначаються складною взаємодією чинників: матеріально-технічних, організаційних, економічних, соціальних, природно-кліматичних, структурних.

     Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися  вартісні й натуральні показники  виробництва. Проте вимірювання  продуктивності в натуральних одиницях практично не застосовується через різноманітність і непорівнянність продукції. Вона часто обновлюється, змінюються її споживчі властивості. Цим пояснюється повсюдне використання вартісних показників. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання [12, c. 54].

     Метою планування зростання продуктивності є:

     – розрахунок основних техніко-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і порівняння варіантів проекту плану;

     – найповніший облік ефективності впровадження заходів плану технічного й організаційного розвитку виробництва;

     – визначення ролі й завдань окремих служб, відділів та інших виробничих підрозділів у підвищенні продуктивності праці;

     – аналіз динаміки зростання продуктивності праці.

     Джерелом  зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці [16, c. 28]. 
 

3. Методологія та інструменти планування продуктивності праці

 
 

     Планування  росту продуктивності праці здійснюється наступними методами: методом прямого рахунку та по факторним методом.

     Перший  метод передбачає визначення планового  рівня продуктивності праці за формулою:  

           (1.1) 

     де Qпл. – запланований обсяг випуску  продукції у вартісному виразі або  в натуральних одиницях;

     Чпл. – планова чисельність промислово-виробничого персоналу [8] 

     Найпоширенішим  методом планування показника підвищення продуктивності праці є по факторний метод, тобто метод планування за факторами зростання продуктивності праці.

     Відповідно  фактори зростання продуктивності праці – це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці. Вивчення цих факторів і пошук резервів зростання продуктивності праці є важливим завданням економічної теорії і практики.

     Розрахунок  планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів:

     1. Обчислення економії робочої сили під впливом техніко-економічних факторів.

     Усі техніко-економічні фактори, що впливають  на підвищення продуктивності праці, можна  поділити на такі:

     1) підвищення технічного рівня виробництва;

     2) структурні зрушення у виробництві, тобто зміна частки окремих видів продукції в загальному обсязі виробництва;

     3) удосконалення управління організації  виробництва і праці;

     4) зміна обсягу виробництва продукції;

     5) галузеві фактори;

     6) уведення в дію і освоєння нових об'єктів.

     Підвищення  технічного рівня виробництва.

     Економія  робочої сили під впливом цього  фактору обчислюється за формулою: 

         (1.2) 

     де t1 і t2 – трудомісткість виготовлення одного виду продукції відповідно до і після впровадження технічного заходу ;

     Nпл. – плановий обсяг випуску продукції;

     Фд. – дійсний річний фонд робочого часу одного робітника в плановому  році;

     Квн. – коефіцієнт виконання норми;

     Кч. – коефіцієнт часу, який визначається шляхом ділення кількості місяців дії заходу в плановому році на 12 [8]. 

     Структурні  зрушення у виробництві.

     Зміна чисельності робітників за рахунок  структурних зрушень у виробничій програмі знаходять за формулою: 

          (1.3) 

     де  Тб. і Тпл. – відповідно трудомісткість 1 млн. грн. продукції в базовому і плановому періодах;

     Qпл. – обсяг випуску продукції по плану. 

     Зменшення чисельності робітників за рахунок  збільшення питомої ваги кооперативних  поставок  обчислюють за формулою: 

         (1.4) 

     де  Ппл. і Пб. – питома вага кооперативних поставок  в базовому і плановому періодах;

     Чб. – базова чисельність робітників [3, c. 34]. 

     Удосконалення управління організації виробництва  і праці.

     Економія  чисельності працюючих за рахунок вдосконалення управління виробництвом визначається: 

         (1.5) 

     де  ∑ЧСб. – сумарна чисельність  керівників, службовців, спеціалістів в базовому році,чол.

     ∑ЧСнорм. – сумарна чисельність керівників, службовців, спеціалістів по прогресивних нормах, прийнятих в плановому періоді,чол. [8]. 

     Економію  чисельності робітників в результаті покращення використання робочого часу(Ероб.ч.) можна обчислити: 

          (1.6) 

     де  Дб. і Дпл. – число робочих днів, відпрацьованих в середньому одним  робітником відповідно в базовому і плановому періодах;

     Ч’пвп – вихідна чисельність ПВП, скорегована  з врахуванням впливу структурних зрушень у виробництві, чол.

     Проб. – питома вага робітника в базовій  чисельності ПВП, % [11, c. 98].

     Зміна обсягу виробництва продукції.

     Відносне  зменшення чисельності працівників  при збільшенні обсягу виробництва(Еобсяг.вир.) визначається за формулою: 

        (1.7)

     де  Чб.ум-пости – базова чисельність  умовно-постійного персоналу (ПВП мінус  основні робітники),чол.;

     ∆Q – приріст обсягу виробництва, %

     ∆Чум-пост – приріст чисельність умовно-постійного персоналу, %. 

     Галузеві  фактори.

     Відносна  економія робочої сили по даній групі  факторів(Егал.ф.) може визначається за формулою: 

          (1.8) 

     де tб. і tпл. –трудомісткість видобутку або виробництв одиниці продукції в базових і планових умовах виробництва;

     Nпл. – плановий обсяг виробництва,  натур. один;

     Фпл. – плановий фонд робочого часу одного робітника, год [17, c. 37]. 

     Введення  в дію і освоєння нових об'єктів.

     Зміна чисельності робітників визначається як різниця між чисельністю, що планується для нових підприємств (вона встановлюється на основі технічних проектів) і тією чисельністю, яка була б необхідна для випуску продукції на нових підприємствах при базовій продуктивності праці по міністерству в цілому.

     Загальна  економія чисельності працівників (Езаг.) знаходиться як сума економії чисельності по кожному з перерахованих  факторів.

     2. Визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді: 

           (1.9) 

     де  Ко – темпи росту обсягу виробництва  в плановому періоді, % [8]. 

     3. Визначення планової чисельності працюючих шляхом віднімання від вихідної їх чисельності в плановому період (Чвих.) загальної величини їх зменшення(Езаг).

     4. Розрахунок приросту продуктивності праці (∆Пп.пл.) в плановому періоді [17, c. 54]:

          (1.10)

     Якщо  по підприємству є відомою зміна  трудомісткості виробничої програми в  цілому, то можливу зміну продуктивності праці по підприємству в плановому році можна обчислити за формулою: 

           (1.11)

     де  ∆Пп. – можливий приріст або зниження продуктивності праці в плановому  періоді, % [14, c. 18]. 

     ∆Тпрогр. – процент зменшення або збільшення трудомісткості виробничої програми в плановому періоді [14, c. 41]: 

         (1.12) 

     де  Ероб.часу – економія (зростання) затрат робочого часу на виконання виробничої програми в плановому періоді, н-год.;

     Тпрогр.б. – трудомісткість виробничої програми в базовому році, н-год.

     Важливим  елементом економічного аналізу  є розрахунок можливого приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці. Цей розрахунок можна здійснити, користуючись залежністю [17, c. 38]: 

          (1.13)

     де  ∆Qпп. – приріст обсягу випуску продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, %;

     ∆Ч  – приріст чисельності, %;

     ∆Q – приріст обсягу виробництва, % 

     Визначаючи  кількісний вплив окремих факторів на підвищення продуктивності праці, слід виходити із відносної економії чисельності працівників за рахунок впливу того чи іншого фактора або їх сукупності.

     Вихідним  показником всіх планово-економічних розрахунків є необхідна чисельність промислово-виробничого персоналу (умовна), розрахована на основі показників базисного виробітку і запланованого обсягу виробництва, тобто вона дорівнює базисній чисельності, помноженій на показник темпу зростання запланованого обсягу продукції. Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в цілому визначається за допомогою показника умовної планової чисельності, зменшеної за рахунок усіх факторів.

     Відмінності в умовах виробництва на підприємствах, а також особливості впливу на зростання продуктивності праці окремих чинників зумовлюють різноманітність розрахунків економії чисельності за окремими факторами. Однак можна визначити певні загальні принципи цих розрахунків:

     – необхідність урахування поправки на строк упровадженого заходу;

     – в тих випадках, коли впроваджуваний захід стосується тільки частини робітників, результат множиться на відповідну частку робітників у загальній їх чисельності;

     – за послідовного впровадження заходів, спрямованих на економію чисельності працівників, застосовується ступінчастий метод розрахунку, тобто наступна величина зменшення відноситься не до первісної чисельності працівників, а до скороченої в результаті упровадження попередніх заходів.

     Вплив вивільнення чисельності за рахунок  кожного фактора визначаємо: