Приднестровский конфликт

6 Osipov V. Transnistrian Conflict Settlement: Towards a genuine reintegration of Moldova [Online resource] / Lecture at CSIS .– Washington D.C., May 3, 2010. Режим доступу http://csis.org/files/attachments/100503_osipov_speech.pdf

ВСТУП8 СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ. ВИКЛИКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ

    нерами  ІСП у реалізації проекту виступили  громадські організації та аналітичні центри чотирьох країн «Вишеградської четвірки» – Польщі, Словаччини, Угорщини, Чехії. Зокрема, Фундація українсько-польської співпраці (Польща), Інститут громадських проблем (Словаччина), Інститут соціології Угорської Академії наук (Угорщина), Асоціація з міжнародних справ (Чехія). У рамках проекту експерти Інституту світової політики здійснили дослідницькі візити до Кишинева та Тирасполя. При підготовці цього документу були враховані попередні аналітичні дослідження з придністровського врегулювання як українських, так і закордонних фахівців; відбулося обговорення проблеми з представниками дипломатичних та експертних кіл України, Республіки Молдова, Румунії, Російської Федерації, Німеччини, США, ОБСЄ, Делегації Європейського Союзу в Республіці Молдова та Україні.

    Метою дослідження було проаналізувати усі можливі сценарії розвитку ситуації навколо придністровського конфлікту, а також описані можливі ризики та переваги при реалізації того чи іншого сценарію. Ймовірність реалізації кожного сценарію у найближчі п’ять років визначена за десятибальною системою на основі середнього арифметичного зведених оцінок 32 опитаних експертів з України, Молдови, Росії, країн ЄС та США. Робоча група Інституту світової політики також зафіксувала можливі компроміси, на які могли б піти сторони задля вирішення конфлікту.

Віктор  Шлінчак, Альона Гетьманчук,Голова наглядової ради Директор ІнститутуІнституту світової політики світової політики9

ЗБЕРЕЖЕННЯ «СТАТУС-КВО»

СЦЕНАРІЇПРИДНІСТРОВСЬКОГОВРЕГУЛЮВАННЯ

1. ЗБЕРЕЖЕННЯ «СТАТУС-КВО»

    Цей сценарій наразі виглядає як один з найбільш імовірних. Більшість експертів, опитаних ІСП, схиляється до того, що в коротко- та середньостроковій перспективах суттєвих змін у питанні придністровського врегулювання не відбудеться. Основні аргументи на користь цього сценарію є наступні.

    1. Непріоритетність  вирішення питання  для еліт та  населення Правого та Лівого берегів. За два десятиліття люди по обидва боки Дністра звиклися з ситуацією, навіть із труднощами, пов’язаними з неврегульованістю конфлікту. Наразі існує чимало так званих «змішаних» шлюбів, коли родини нового подружжя живуть по обидва боки Дністра. Є приклади, коли уродженці Придністров’я працевлаштовані в Кишиневі і – навпаки. Існує розуміння необхідності подолати конфлікт, однак заради уникнення можливого загострення ситуації жителі обох берегів готові терпіти негаразди.

    Майже двадцять років з моменту виникнення конфлікту люди по обидва боки Дністра  отримували неповну та не завжди об’єктивну інформацію відносно протилежної сторони, що сприяла виникненню глибокої взаємної недовіри. Зазначене є перепоною не лише для досягнення політичного врегулювання, але й для подальшої успішності процесу реуніфікації.

    Недовіра, яку відчувають придністровці, має  декілька компонентів. Багато мешканців регіону відчувають себе не затребуваними у процесі формування молдовської ідентичності. Мешканці Придністров’я також бояться, що РМ піддасть їх румунізації, що розпочнеться після реінтеграції.10 СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ. ВИКЛИКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ

    Із  молдовського боку багато людей поділяє  стереотипи відносно придністровців як людей антирумунського (антиєвропейського) спрямування, злочинців, а також крайніх русофілів. Усе це зменшує можливість здійснення тиску «знизу» на молдовську владу.

    У ході утвердження владних інституцій у невизнаній республіці зростала армія чиновників. Наразі більшість із них вкрай занепокоєні можливістю свого працевлаштування, у тому числі збереження владних повноважень у разі потенційного об’єднання країни.

    Водночас найбільш гостро постає саме проблема розділеної молоді. Зацікавленість у врегулюванні значно зменшується по мірі того, як зростає нове покоління людей, які не знають іншої держави, окрім розділеної по Дністру. Для цього покоління інша сторона ріки природно виглядає окремим та часом ворожим утворенням.

    Опитування  громадської думки на Лівому та Правому  берегах Дністра протягом останніх років стабільно демонструють, що придністровське врегулювання не входить до основних пріоритетів населення регіону. Зокрема, за результатами «Барометру громадської думки», проведеного молдовською неурядовою організацією Institutul de Politicii Publice (IPP) у 2010 році, найбільш актуальними проблемами населення РМ вважає бідність, майбутнє своїх дітей, високий рівень корупції, у той час як придністровське врегулювання розглядає як найбільш пріоритетну проблему менше 1% опитаних. Експерти приходять до висновку про наявність тенденції до подальшого віддалення ціннісних орієнтацій та життєвих стратегій людей у РМ.

    Певне поширення протягом останніх років отримала думка про те, що з урахуванням низької вірогідності досягнення врегулювання, Республіка Молдова взагалі має «абстрагуватися» від Придністров’я та посиленими темпами рухатися у бік європейської інтеграції.

    Мобілізація населення Придністров’я навколо зовнішньої загрози, в ролі якої на початку 90-х років ХХ ст. виступив мовний фактор, неодноразово дозволяла згуртувати усіх мешканців регіону навколо лідера. Усупереч розрахункам молдовських та деяких західних експертів, зміна механізму зовнішньо-економічної діяльності Придністров’я у березні 2006 року не лише не призвела до розколу місцевої влади та бізнесу, але й навпаки дозволила значно посилити режим Ігоря Смірнова, у тому числі впевнено виграти президентські вибори наприкінці 2006 року.

    Синдром «фортеці в облозі» дозволяє зберігати  Смірнову значну підтримку з боку населення регіону, навіть попри стійку тенденцію погіршення 11

7 Хилл В. Размышления о переговорах и посредничестве: уроки из Кишинева и Тирасполя [Электронный ресурс] / Новый регион – Приднестровье, 19.02.2009. Режим доступу http://www.nr2.ru/pmr/221249.html

    соціально-економічної  ситуації в регіоні, відтоку мешканців  регіону до Росії, України, країн  Євросоюзу.

    Більш ніж півтора десятиріччя по обидва боки Дністра поширювалися думки, які поглиблювали недовіру між двома сторонами. У РМ зазвичай називали Придністров’я «чорною дірою», «бандитським анклавом», «мафіозною республікою», «розсадником контрабанди зброї, наркотиків і живого товару». Придністровська сторона, у свою чергу, широко використовувала тактику утвердження у місцевого населення вкрай негативних стереотипів щодо Республіки Молдова. Підконтрольні придністровському режиму ЗМІ – інформагентства «Ольвія-прес» та «Лента ПМР», телебачення та радіо ПМР часто згадували РМ як «ворожу сусідню країну» та «фашистський режим», що виношує агресивні плани відносно ПМР. «Блокадна риторика» має на меті консолідувати населення регіону навколо правлячої верхівки Придністров’я з метою боротьби із «зовнішньою загрозою». Як стверджує у своєму дослідженні «Роздуми про переговори і посередництво: уроки з Кишинева та Тирасполя» колишній глава Місії ОБСЄ в Молдові Вільям Хілл, «демонізація» протилежної сторони може бути ефективною тактикою для забезпечення політичної підтримки, але навряд чи вона буде сприяти прогресу в переговорах».7

    Існують також чинники, що носять поточний характер, однак також впливають на невирішеність  конфлікту, на його подальше заморожування. На час підготовки дослідження (перший квартал 2011 року) існували, зокрема, наступні перешкоди:

    а) Внутрішньополітична невизначеність у Республіці Молдова. Представники РФ (так само і придністровці) неодноразово наголошували, що нездатність РМ обрати президента негативно позначатиметься на процесі врегулювання. Навіть якщо припустити, що Росія використовує цей аргумент спеціально задля затягування переговорів, все одно залишається питання – чи справді не піддасть сумніву домовленість щодо Придністров’я президент РМ без префікса «в.о.». Із іншого боку, в Україні, в ЄС та США вважають, що відсутність президента в РМ не позначається на придністровському врегулюванні.

    б) Президентські вибори у Придністров’ї у грудні 2011 року. Лідер Придністровського регіону РМ Ігор Смірнов збирається вже вп’яте стати президентом Придністров’я. Виборча гра в сильного і непоступливого лідера, для якого в питанні статусу Придністров’я не може бути жодних компромісів, давно апро

ЗБЕРЕЖЕННЯ «СТАТУС-КВО»12 СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ. ВИКЛИКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ

8 ВЦИОМ: 36% россиян выступают за признание Приднестровья и Карабаха [Электронный ресурс] / Информационное агентство «Regnum», 04.08.2009. Режим доступу http://www.regnum.ru/news/1193011.html#ixzz1IYSze8m5

9 Там само

10 Новым представителем РФ в процессе приднестровского урегулирования назначен Сергей Губарев [Электронный ресурс] / Moldnews, 18.05.2010. Режим доступу http://moldnews.info/news/28757

11 Перепелица Г. Н. Конфликт в Приднестровье: причины, прогноз развития и проблемы урегулирования / Г. Н. Перепелица; Национальный институт стратегических исследований. – Киев: Стилос, 2001

    бована  придністровським керівником. Така його позиція є і зручним прикриттям для Росії, яка неодноразово намагалась створити міф про «неконтрольованого» Смірнова.

    в) Президентські вибори у Росії у березні 2012 року. Керівництво РФ фактично стало заручником тривалої інформаційної кампанії щодо Придністров’я в російських медіа – реінтеграція РМ може бути сприйнята частиною російських громадян як зрада державних інтересів країни. Якщо чинні керівники Росії братимуть участь у наступних виборах, то придністровське врегулювання може набути додаткової ваги і чутливості. Опитування 2009 року серед росіян засвідчило, що 36% росіян виступають за визнання Придністров’я (дослідження ВЦИОМ).8 За збереження територіальної цілісності РМ виступає 17% російських громадян. 36% виступають за індивідуальний підхід у вирішенні проблеми.9

    У разі відсутності сприятливої кон’юнктури  для реалізації своїх ініціатив  з придністровського врегулювання, Росія змушена буде продовжувати курс на «консервацію» неврегульованого конфлікту. За таких умов, придністровський регіон розглядатиметься Кремлем як плацдарм для відновлення свого домінуючого військового та політичного впливу. Окремі аналітики звертають увагу на цікавий збіг: Росію в переговорному процесі з придністровського врегулювання наразі представляє Сергій Губарєв, який до цього займався в МЗС РФ питаннями взаємодії з Тайванем.10 До слова, про «тайванізацію» придністровського конфлікту українські експерти почали говорити ще десять років тому.11

    З одного боку, збереження «статус-кво» – не найгірший розвиток подій: краще  поганий мир, ніж добра війна. Цю позицію обстоює чимало представників влади у РМ та Україні. Проте «консервація» проблеми містить у собі деякі підводні камені. Одним із наслідків подальшої неврегульованості конфлікту може стати продовження економічного занепаду «заморожених» територій. Зазначене сприятиме збільшенню залежності Придністров’я від економічної 13

    допомоги, а отже, і політичного впливу головного зовнішнього донора Лівого берегу – Російської Федерації.

    Більшість дослідників протягом останніх років  звертали увагу на негативні ризики можливого врегулювання конфлікту за російським сценарієм, при цьому інколи забувають про існування ризику дезінтеграції Республіки Молдова, вірогідність якої зростатиме в умовах збереження стану неврегульованості: у разі подальшого дистанціювання Тирасполя від Кишинева, залагоджена на початку 90-х років ХХ ст. проблема Гагаузії під впливом зацікавлених зовнішніх чинників має усі шанси спалахнути знов.

    Водночас, є чимало питань щодо того, а чи має  нинішня ситуація в регіоні взагалі риси «статус-кво». По обидва боки Дністра досі існує недовіра, і з кожним роком ця недовіра у разі «консервації» посилюватиметься. Зокрема, у Кишиневі звертають увагу, що в Придністров’ї відсутнє «статус-кво» в військовому плані. За інформацією молдовського уряду, військові формування на Лівому березі продовжують озброюватися і укріплюватися в зоні безпеки. Зі свого боку, на відсутність «статус-кво» звертають увагу і в Тирасполі. Зокрема, Придністров’я скаржиться на збільшення кількості кримінальних справ проти своїх посадовців. Із занепокоєнням у Тирасполі спостерігають за навчаннями мобільних поліцейських сил в Республіці Молдова. Попри те, що обидві сторони відкидають на сьогодні можливість поновлення збройного протистояння, накопичення згаданих підозр і взаємних звинувачень стає і ставатиме надалі причиною загострення комунікації між сторонами.

    Навряд  чи варто говорити про «статус-кво», коли йдеться про сприйняття придністровськими елітами майбутнього Лівого берегу. Якщо кілька років тому високопосадовці у Тирасполі виключали навіть мінімальну можливість реінтеграції країни, відстоюючи право Придністров’я на незалежність, то сьогодні вони цілком допускають такий сценарій. Під час неформального спілкування з експертами Інституту світової політики, окремі представники адміністрації Придністров’я найімовірнішими сценаріями на наступні п’ять років називали як подальшу «консервацію» конфлікту, так і реінтеграцію країни.