Організвційна структура підприемства

«Організаційна структура управління підприємством»

ПП  ДТЦ «Південьенергоресурс» 
 

ЗМІСТ

 
 

Реферат……………………………………………………………………………..

Вступ……………………………………………………………………………….. 

Роздыл  1.  Теоретико-методологічні основи проектування організаційної структури управління підприємством…………………………………………

1. Сутність організаційної структури управління підприємством…………
2. Організація управління та типи організаційних структур……………….
3. Проблеми вдосконалення організаційної структури управління підприємством………………………………………………………………

 

Роздыл 2. Системний аналіз діяльності та організаційної структури управління ПП ДТЦ «Південьенергоресурс»…………………………………

    2.1. Аналіз основних економічних показників діяльності  ПП ДТЦ               

         «Південьенергоресурс»………………………………………………………

    2.2. Особливості організаційної побудови ПП ДТЦ «Південьенергоресурс».

    2.3. Оцінювання стану кадрового потенціалу ПП ДТЦ

           «Південьенергоресурс» та факторів  впливу на нього…………………….

2.4. Способи удосконалення класів моделі організаційної структури

       управління підприємством ПП ДТЦ «Південьенергоресурс»…………... 

Висновки  та пропозиції…………………………………………………………..

Список  використаних джерел…………………………………………………...

Додатки……………………………………………………………………………..

              
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

      Трансформаційні зміни в економіці України вимагають оновлення організаційних структур управління вітчизняних промислових підприємств та формування структур, адаптованих до функціонування в ринкових умовах. Перебудова організаційних структур управління значною мірою обумовлюється змінами за шкалою виробничої диверсифікації та супроводжується утворенням автономних та на пів автономних структурних одиниць: відокремлених підрозділів, філій та дочірніх підприємств. Це поєднується з формуванням організаційних структур управління з вищим ступенем децентралізації та вимагає обґрунтування його вибору.

       Підвищення конкуренції між виробниками,  зменшення життєвого циклу товарів  при підвищенні вимог до їхньої  якості, загальна нестабільність  економічних, технологічних, політико-правових і соціальних факторів приводять до того, що структурно стійкі організаційні системи не в змозі вчасно адаптувати завдання й процеси, що відбуваються на підприємстві, до сформованих умов, і таким чином, виявляються неефективними й нежиттєздатними.

      Проте абсолютна більшість вітчизняних підприємств традиційно використає лінійно-функціональні бюрократичні структури й тому мають низький рівень інноваційної активності. Підвищена увага керівників приділяється виробництву, маркетингу, а питання управління персоналом й удосконалювання організаційної структури розглядаються в останню чергу, оскільки економічний ефект від цих заходів є важко оцінюваним й, як правило, довго очікуваним.

     Удосконалення системи і методів управління – одна з найбільш важливих умов забезпечення життєдіяльності підприємства і його прибуткового функціонування. Ринкові відносини впливають безпосередньо на структуру управління підприємством. При вірному виборі організаційної структури управління підприємством, її ефективній побудові, підприємство має можливість забезпечити максимальну прибутковість за рахунок підвищення продуктивності виробництва. Від оперативності, економічності та надійності управління залежить можливість підприємства вижити в умовах ринку.

     До  удосконалення управління не можна підходити як до разового заходу. Це безперервний процес, що диктується як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками, зокрема ринковими відносинами в народному господарстві, умовами і розширенням міжгалузевих зв'язків всередині країни і міждержавних господарських контактів, розвитком спеціалізації та кооперування виробництва, розвитком науки і техніки. Особливого значення набуває ця проблема на промисловому підприємстві, тому що від прийнятих рішень і ефективності організаційної структури управління залежить якість виробничої діяльності.

     Практичне втілення нових принципів управління дуже складне і вимагає радикального перегляду всієї філософії бізнесу, зміни психології працюючих, підвищення їх кваліфікації та зростання людського потенціалу. Все більша кількість підприємств намагається відійти від колишніх командно-ієрархічних відносин у своїх організаціях і посилити позиції шляхом кращого використання і створення умов для розвитку. Одночасно змінюються підходи до формування стратегії розвитку і його цілей, до побудови структури організації та менеджменту, до процесу розробки і прийняття управлінських рішень і до оцінки ефективності роботи організації.

Існуючий механізм управління промисловим підприємством в Україні характеризується глибоким функціональним розподілом праці і вузькою його спеціалізацією, обмеженою самостійністю структурних одиниць підприємства і окремого працівника. Має місце надзвичайно високий рівень централізації управління (значне навантаження лягає на першого керівника при наявності цілого ряду керівників середньої ланки), авторитарна система повноважень і незначне їх делегування на нижчі рівні, відсутність розподілу сфер за рішенням стратегічних і оперативних завдань.

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні основи  проектування організаційної структури управління підприємством 
 

      

1. Сутність  організаційної структури управління підприємством

 

      Категорія „структура” відображає будову та внутрішню форму системи. Зв’язок  елементів у структурі підпорядкований  діалектиці взаємовідношення частини і цілого. Наявність структури - невід’ємний атрибут всіх реально існуючих систем, бо саме структура надає їм цілісності. Категорія „структура” означає відносно стійкі зв’язки, які існують між елементами організації. Структура сприяє збереженню стійкого стану системи, а  система структури є показником її організованості.

       Існує велика кількість визначень організаційної структури управління підприємством, і відрізняються вони за рівнем деталізації  досліджуваного предмета. Наведемо кілька з них.

       Базилевич Л.А у своїх працях розглядає структуру як синтез взаємозв’язків різних елементів, що функціонують для досягнення встановленої мети, називається організаційною. Отже, організаційна структура будь-якої системи пов’язана з досягненням її глобальної мети [4].

       Воронин А.Л. стверджує, що організаційна структура управління являє собою внутрішню будову будь-якої виробничо-господарської системи, тобто  спосіб організації елементів у систему, сукупність стійких зв'язків і відносин між ними [8].

       Гончаров  В.М. дає наступне визначення поняття організаційної структури управління – «це форма системного управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів із використанням лінійних, функціональних і між функціональних зв'язків у процесі спілкування» [10].

       Організаційна структура характеризується розподілом цілей і завдань управління між підрозділами й працівниками й спрямована, насамперед , на встановлення чітких взаємозв'язків між окремими підрозділами організації, розподілом між ними прав і відповідальності. Від здатності організаційної структури управління й самого апарата управління реагувати на дестабілізуючу діяльність підприємства, від її адекватності стратегічним цілям і завданням підприємства, мобільності й можливості використання власного потенціалу залежить в остаточному підсумку й економічна стабільність самого підприємства [32].

       Організаційна структура управління визначається також як склад, взаємозв’язки та супідрядність організаційних одиниць (підрозділів) апарату управління, які  виконують різні функції управління організацією (підприємством) [23].

      Згідно  з цим визначенням основними  елементами організаційної структури  управління є:

      1) склад та структура функцій  управління;

      2) кількість працівників для реалізації  кожної управлінської функції;

      3) професійно-кваліфікаційний склад працівників апарату управління;

      4) склад самостійних структурних  підрозділів;

      5) кількість рівнів управління  та розподіл працівників між  ними;

      6) інформаційні зв’язки.

      Зазначено, що більшість науковців розглядають  організаційну структуру як будову організації, на основі якої здійснюється управління нею.

      Як  бачимо, кожне з визначень вносить  свій вагомий внесок у розуміння  сутності  організаційних структур управління підприємством (організацією).

      Таким чином, організаційну структуру управління можна визначити також як категорію менеджменту, яка відображає організаційний бік відносин управління і становить єдність рівнів і ланок управління у їх взаємозв’язку.

      Де, ланками управління є відокремлені органи (працівник), наділені функціями управління, правами для їх реалізації, визначеною відповідальністю за виконання функцій та використання прав; а рівень управління – це сукупність ланок управління на певному щаблі ієрархії управління. Рівні управління, поєднуючи різні ланки, характеризують рівень концентрації процесу управління і послідовність підпорядкування одних ланок іншим зверху донизу.

      Зрозуміло, що чим досконаліша організаційна  структура управління, тим ефективніший вплив управління на процес виробництва (надання послуг). Для цього організаційна структура повинна відповідати певним вимогам:

      - адаптивність (здатність організаційної  структури пристосовува­тися до  змін, що відбуваються у зовнішньому  середовищі);

      - гнучкість, динамізм (здатність чітко  реагувати на зміну попиту, вдосконалення технології виробництва, появу інновацій);

      - адекватність (постійна відповідність  організаційної структури параметрам  керованої системи);

      - спеціалізація (функціональна замкнутість  структурних підрозділів, обмеження та конкретизація сфери діяльності кожної керуючої ланки);

      - оптимальність (налагодження раціональних  зв’язків між рівнями та ланками управління);

      - оперативність (недопущення безповоротних  змін у керованій системі за  час прийняття рішення);

      - надійність (гарантованість достовірності  передачі інформації;

      - економічність (відповідність витрат  на утримання органів управління  можливостям організації;

      простота (легкість для персоналу розуміння  та пристосування до даної форми управління та участі у реалізації мети організації).

      На  побудову організаційних структур управління впливає система факторів, яка стосується і об’єкта, і суб’єкта управління. Серед факторів є група регульованих і нерегульованих, а також таких, що виявляють безпосередній або опосередкований вплив. До найбільш вагомих факторів належать: розміри виробничої діяльності фірми (середня, мала, крупна); виробничий профіль фірми (спеціалізація на виробництві одного виду продукції або широкої номенклатури виробів різних галузей); характер продукції, що виробляється, та технологія її вироб­ництва (продукція видобувних чи обробних галузей, масове чи серійне виробництво); сфера інтересів фірми (орієнтація на місцевий, національний чи зовнішній ринок); масштаби зарубіжної діяльності і форми її здійснення (наявність дочірніх підприємств за кордоном, в т. ч. виробничих, збутових тощо); характер об’єднання (концерн, фінансова група тощо).

      Для продуктивної роботи підприємства й своєчасного реагування на постійні зміни зовнішніх і внутрішніх факторів, йому необхідна найбільш підходяща управлінська структура, здатна згодом  видозмінюватися й модернізуватися. У цей час для українських підприємств проблема вибору й застосування управлінських структур є особливо актуальною, що обумовлено декількома причинами:

      - по-перше, більшість підприємств має потребу в серйозній реструктуризації або, щонайменше, в оздоровленні й удосконаленні управління. Традиційні управлінські структури, які застосовувалися на підприємствах протягом  декількох десятків років без значних змін, сьогодні не в змозі забезпечити ефективну роботу й тільки погіршують ситуацію, підштовхуючи підприємство до кризи;