Організвційна структура підприемства

      - по-друге, вітчизняна економіка тривалий час була ізольована від західного досвіду в області управління, і тепер українським підприємствам важко переходити на нові стандарти управління, впроваджувати управлінські структури новітнього типу через свою непідготовленість і відсутність доступу до сучасних інформаційних і комунікаційних технологій.

      - по-третє, серйозною проблемою для України є недолік кваліфікованих менеджерів, здатних щонайкраще  здійснювати управління підприємством, підвищуючи ефективність управлінських структур [33].

      Організаційні структури управління є найбільш консервативними елементами системи управління, тому що їхня зміна завжди зачіпає інтереси цілих колективів. Разом з тим структура управління будь-якого підприємства повинна відповідати вимогам ринкової ситуації, інакше діяльність підприємства може виявитися неефективною.

      Основу  організаційного потенціалу становить  організаційний ресурс керівників - функція  повноважень, влади, лідерських якостей, використовуваного стилю управління й ціннісних установок [24].

      Формування  й використання організаційного  потенціалу спрямовано на рішення таких  завдань [29]:

      - посилення контролю й звітності менеджерів через систему внутрішнього аудита й контроллінгу, а також зовнішнього незалежного аудиту;

      - зміцнення відносин підприємства як з великими акціонерами (підвищення відповідальності за ухвалені рішення), так і із дрібними (забезпечення їхніх прав участі в прийнятті рішень);

      - реорганізація структури управління з метою розширення господарської самостійності окремих структурних підрозділів, оптимального делегування повноважень і відповідальності, скорочення циклу прийняття рішень, пристосування стилю роботи менеджерів до умов впровадження сучасних інформаційних технологій;

      - модернізація процесу управління власністю;

      - розробка механізму вторинної емісії акцій.

      Фактори   організаційного   потенціалу  системи корпоративного управління багато в чому  визначаються досконалістю організаційної структури по такими характеристиками, як [12]:

      - застосування прогресивних схем управління (процесної, матричної й ін.);

      - відповідність організаційної структури дереву цілей, що відображає загальну й функціональну стратегії;

      - відсутність функціонально надлишкових підрозділів і керівників;

      - відсутність "розривів" у лініях субординації, функціонально дублюючих ланок;

      - відсутність "розривів" у циклах прийняття рішень і контролю за їхнім виконанням;

      - раціональний рівень централізації (децентралізації) повноважень;

      - відповідність ієрархічних вертикальних рівнів нормам керованості.

      Свідченням  зростання організаційного потенціалу є такі показники, як якість й оперативність  прийняття управлінських рішень, швидкість й якість виконуваних  рішень, якість управлінської документації, економічність роботи управлінського персоналу [38].

      Розвиток  теорії організаційного проектування дозволило сформувати безліч підходів до синтезу організаційних структур. Сучасні підходи до організаційного  проектування можна розрізняти по тому,  чи розглядається дана проблема як наукова, заснована на точних методах впливу на параметри організаційної системи, або ж як проблема емпіричного знання й соціального досвіду людей, коли досвід практиків відносно раціональних форм організації трудової діяльності є більше важливим, чим положення науки про організації. Складність проблеми й нерозвиненість прикладної науки про організаційні системи спричиняються застосування на практиці обох підходів у їхньому сполученні, і хоча емпіризм у формуванні оргсистем часто домінує, наукові концепції, методи, рекомендації в цій області стають усе конструктивніше [52].

      Проведення  досліджень підприємства з позицій  системного підходу включає декомпозицію об'єкта (підприємства) до рівня, необхідного  завданнями дослідження, і встановлення наявності й достатності видів забезпечення для функціонування й розвитку як підсистем, так і системи в цілому. Властиво системний підхід, будучи загальнонауковим методом пізнання, повинен лежати в основі будь-яких інших підходів до проектування оргструктур. Розходження ж у підходах до дослідження й проектування організацій часто визначаються доданням більшої вагомості одній підсистемі в порівнянні з іншої: при виведенні на ключові позиції техніки й технології мова йде про технократичний підхід; при опорі, в основному, на управління, можна говорити про менеджерський, структуралістський підхід; при опорі на економіку - про фінансово-економічний підхід; при опорі на соціальну підсистему формуються соціологічний, психологічний і культурологічний підходи [19].

      Поряд із системним підходом у практиці організації систем управління одержали широке поширення й інші підходи. Розглянемо найбільш важливі з них.

      Процесний підхід - розглядає управління як безперервну серію взаємозалежних управлінських функцій, реалізованих у рамках загальних процесів, які проходять через всі підрозділи, задіють всі служби, і орієнтовані на кінцевий результат. З погляду  процесного підходу, підприємство є набором процесів й, відповідно, управління підприємством є управління процесами. Кожен процес при цьому має свою мету, ступінь виконання якої є критерієм його ефективності. Мети всіх процесів є цілями нижнього рівня, через реалізацію яких досягаються цілі верхнього рівня – цілі підприємства [31].

      Ситуаційний підхід - проголошує ідею існування різноманіття, а не універсальності раціональних форм організації й управління. Застосування тих або інших форм управління об'єктивно обумовлено конкретними умовами (ситуацією), у яких перебуває об'єкт управління. На відміну від традиційної методології емпіричної школи, прийняття рішень із використанням ситуаційного підходу ґрунтується не на аналізі окремих, часом унікальних об'єктів, одиничних прикладів, а на узагальненні емпіричного матеріалу, отриманого з обстежень великої кількості однорідних об'єктів, чіткому визначенні залежні й незалежних змінні організації й зовнішнє середовище й установленні співвідношень між ними.

      Ситуаційний підхід припускає, що між підприємством і зовнішнім середовищем не тільки існують відносини адаптації, але зовнішні характеристики середовища й внутрішні структурні й поведінкові параметри підприємства нерозривно зв'язані об'єктивними закономірностями й взаємо залежностями . Крім зовнішнього середовища важливими детермінантами організації управління також можуть виступати незалежні змінні цілей, технології, розміру підприємства, нововведень й ін. [19].

      Таким чином, ситуаційний підхід спрямований на те, щоб запропонувати проекти організацій і систем управління, найбільш відповідним специфічним ситуаціям їхнього функціонування.

      Поведінковий (біхейвіоральний - behavіoral)  підхід - відводить людським, особливо  психічним, аспектам систем управління центральну роль і вони розглядаються через вивчення "поводження" як характеристики діяльності індивідів, первинних груп й організацій. Поведінковий підхід нерідко протиставляється підходам інженерні й математичному, у яких елементи й відносини систем управління розглядаються уособлено й спеціальних передумов про поводження в явному виді в теорію й прикладні розробки не вводиться. Застосування поведінкового підходу ставить акценти саме на персоналі підприємства, і саме за допомогою методів роботи з персоналом розглядає інші складові виробничої системи [12].

      Особлива увага в поведінковому підході приділяється мотивації персоналу. Серед наробітків в області мотивації широку популярність одержала концепція ієрархії потреб Маслоу, відповідно до якої  зарплата, наявність роботи, захист інтересів робітників розглядається як задоволення нижчих потреб індивіда, які можуть лише запобігти незадоволеності від роботи, а приналежність до формальних і неформальних груп, моральне заохочення, просування, самовираження - як задоволення його вищих соціальних потреб [28].

       Широку популярність одержала також концепція мотиваційної бази трудового поводження, висунута Д. Макгрегором у вигляді теорій X й Y й її розвиток У. Оучі у вигляді теорії Z з урахуванням практики японського менеджменту [29].

          В основу класифікації відомих підходів до проектування організаційних структур можуть бути взяті дві ознаки, запропоновані Р. Кілманом [18]:

      1) що є центральним об'єктом удосконалювання:  структура або процеси організації;

      2) яка домінуюча передумова про  члени організації: відповідно  до теорії X або Y (по Д. Макгрегору).

      Сполучення  наведених ознак дозволяють виділити наступні групи наукових шкіл і концепцій в області організаційного проектування [29]:

      а) підхід "теорія X - процес" - це "наукове  управління" (Ф. Тейлор, Г. Гант, Т. Емерсон) і "класична школа" (А. Файоль, Л. Гьюлік і Л. Урвік, Г. Кунц і С. О'доннел);

      б) "теорія Y - процес" - це школа "людських відносин" (Е. Мейо, Ф. Ротлісбергер й ін.), а також "поведінкові гуманісти" (Д. Макгрегор, К. Арджиріс, Р. Лайкерт);

      в) "теорія Х - структура" - ці концепції "бюрократії" (М. Вебер, Т. Парсонс й ін.), а також "ситуаційна теорія" (П. Лоуренс, Д. Лорш. Д. Томпсон й ін.);

      г) "теорія Y - структура" - це теорія "соціотехнічних систем" (Э. Трист, А. Райс, П. Емері й ін.) і методика MAPS (Р. Кілман, Б. Маккілві).

      У цієї трохи спрощеній і нестрогій класифікації спостерігається тенденція до синтезу формально-управлінських і соціальних проблем організації, що, власне кажучи, і становить сутність сучасної проблеми організаційного проектування. Існують й інші спроби класифікації основних напрямків у цій сфері управлінського знання [29].

      Однак більшість підходів до організаційного  проектування, прийнятих у сучасній науці управління, має істотний недолік - вони охоплюють, здебільшого, концепції опису й аналізу організаційних систем у цілому, а не властиво проблему їхнього вдосконалювання, що не виділяється з більше загальної проблематики. У цих типизаціях, як правило, зовсім не враховується специфіка методичного апарата організаційного проектування.

      Сучасні підходи до організаційного проектування доцільно розглядати по наступних напрямках [9].

      1. Проектування системи управління  як завдання синтезу структури  з деяких первинних елементів.  Це головним чином завдання  формування адміністративно-управлінської  системи організації у вигляді  угруповання робіт, посад, індивідуальних виконавців, елементів інформаційного процесу, що ставиться сугубо раціонально.

      2. Проектування системи управління  як завдання раціоналізації технології  організаційних процесів. Тут у  рамках безлічі різноманітних  підходів віддається пріоритет організаційним процесам у порівнянні зі структурою системи й проблема вдосконалювання останньої зачіпається лише побічно. Серед процесів, що є об'єктом системного проектування, перебувають процеси прийняття рішень, планування, інформаційні процеси, процеси комунікацій і нововведень й ін.;

      3. Удосконалювання організаційної  структури як завдання організаційних змін. Це напрямок істотно відрізняється від двох названих вище, оскільки об'єктом його впливу є "людський фактор" у системах управління, організаційний клімат, сам процес формування організацій, а методичним інструментарієм - прикладний апарат біхейвіоральних наук.

      4. Завдання ситуаційного вибору  характеристик організаційної системи  управління. Це найбільш сучасний  напрямок, що поєднує й теоретичної концепції організації як відкритої системи, і підходи до вибору її раціональних характеристик (насамперед  організаційної структури управління) у єдності з механізмами й процесами її функціонування. Воно засновано на моделі організації як системи, у якій у главу розгляду ставляться об'єктивні змінні, але велике значення надається цілісним характеристикам організації, а також цінностям і суб'єктивним судженням її членів як джерелу ідей, інформації, шляхів й умов формування й впровадження організаційних проектів.

      Кожне з напрямків 1-4 має свої сильні й  слабкі сторони, можливості й обмеження. Однак, їхнє використання може бути покладене  в основу специфічного концептуального  й методологічного апарата організаційного  проектування, застосовного в умовах функціонування сучасних українських підприємств. 

2. Організація управління та типи організаційних структур